1898 року два вінницьких підприємливих євреї – брати Гельблу вирішили побудувати дохідний (прибутковий) дім. Купили землю у центрі міста близ Поштової вулиці. Справа була дуже прибутковою, тому що у ті роки Вінниця бурхливо розвивалася. До міста прибували різні фахівці – інженери, лікарі, освітяни, підприємці, які потребували недорогого житла. На відміну від готельних ціни на квартири у дохідних будинках були більш доступними.

1900 року до Вінниці з Вапнярки прибув підприємець Мойсей Флігельтуб з родиною, який спочатку пів року винаймав квартиру на другому поверсі будинку братів Гельблу, а згодом придбав її. Флігельтуб швидко зрозумів, що місце знаходження будинку дуже вигідне для торгівлі. Тому підприємець купує ще квартиру на першому поверсі, де відкриває магазин з торгівлі колоніальними товарами. Чуття не підвело – дуже швидко справи пішли вгору. Чай, кава, спеції, екзотичні горіхи користувалися неабияким попитом серед заможних мешканців, тим більш, що подібних закладів у місті не було. Також Флігельтуб розвернув паралельно ще й гуртову торгівлю колоніальними товарами у Києві, Москві та Санкт-Петербурзі. Однак, великих контрактів він укладати не міг, заважала недовіра партнерів до осіб єврейської національності. За порадою одного з друзів 1904 року Флігельтуб вихрестився й змінив прізвище та ім’я – став Заваркіним Матвієм. Після цього успіх у бізнесі був гарантований.

До 1917 року сім’я Заваркіних вважалася однією з найзаможніших у Вінниці. 1918 рік змінив хід подій не лише в країні, родина Заваркіних вимушена була розпродати своє майно й виїхати до Парижа, пізніше, у 1922 році – до Америки, де й досі живуть їх нащадки.

Експонати нашої історичної реконструкції оригінальні. У експозиції колекція самоварів, бульоток, гасових ламп та цікавих побутових дрібничок того часу.

Історична довідка:

Перші самовари в Росії почали виготовляти у Тулі з 1860 року. Самовар – російський посуд для церемонії пиття чаю. Чай був надто дорогим задоволенням і його розбавляли великою кількістю води, для цього й служили самовари.

Бульотка – це різновид самовара, більш зручний для приготування напою. Менший за об ‘ємом, нагрівався спиртовкою.

Коробочки для чаю були із замочками, щоб прислуга не крала дорогий чай.

Коробочки для льодяників, які у той час називали ландринками (3а прізвищем хазяїна карамельної фабрики у Москві Генрі Ландрина).

Вишукані порцелянові сервізи для чаю-кави.

Підстаканники, з яких пили чай переважно чоловіки, жінки пили з чашок.

Ваги у фунтах виміряли крам.

Годинники. Аптекарський годинник Густав Беккер з Німеччини незвичної форми багатокутника. Голандський годинник оригінального дизайну на релігійну тематику.

Стіни магазину оздоблені вінницькими  газетами та фото тієї епохи.